Перші вірогідні писемні згадки про Дрогобич датуються останньою чвертю XIV століття. Авторитетною вважається згадка міста під назвою "Другабець" у літописному переліку руських міст (Воскресенський літопис 1377-1382 рр.).

Отже, в XIV ст. вже існувала церква Діви Марії, солеварний промисел (ремісничий  посад), "Медведьове дворище" (колишній князівський/війтівський двір), комплекс давньоруських споруд невідомого призначення, на місці (фундаментах) котрих 1392 р. Володислав Ягайло заклав латинський костел.

Серед об'єктів протоміської забудови XIV ст. найважливішим є солеварня (жупа), яка знаходилася там, де й нині функціонує солеварний завод, навколо якого розкинулося давнє передмістя Зваричі.  У структурі солеварного місцевого виробництва розрізняють королівські (старостинські), міщанські і передміщанські, церковні і приватновласницькі осередки. За раєцькою книгою міста (1551 р.) біля жуп виросло ціле "нове місто", мешканці якого називали себе "неалолітанус".

Довкола солеварного промислу розміщувалися три давні міські (пізніше передміські чи заміські) церкви: Св.Юрія, Воздвиження Чесного Хреста і П'ятницька; трохи далі, але ближче до замчища, четверта- Пречистої Богородиці. Перші достовірні згадки про церкви датуються лише кінцем XV- початком XVI ст., коли виникає центр міста з ринковою площею і ратушею, тож дослідники небезпідставно називають їх заміськими. Церква Св.Юрія  розміщувалася на Завіжному передмісті, поблизу так званої  Горішньої Брами, церкви Воздвиження і П'ятницька - на Зваричах. Церква св.Юрія в Дрогобичі вважається найдавнішою. Відомо, що з кінця XV ст. збереглися надання цим церквам бенефіцій, а побудова храмів датується пізнішим часом: Св.Юрія- 1600 р., Чесного Хреста- 1661 р., Св.П'ятниці- 1795 р.

Історія Дрогобицького костела добре відома. 1392 р. нова будівля постала на фундаментах старого замочка, можливо, лише дерев'яногого оборонного типу, з часів Людвика Угорського (Володислава Опольчика), а може, ще з раніших часів. Давнішу споруду, яка мала форму "живого квадрата", локалізовано у вівтарі костелу. Вона була високою (триярусною), з перекриттям дерев'яними сволоками, на третьому ярусі- цегляне склепіння. На думку дослідників абсолютні розміри терема, характер розбивки квадрата, розміри цегли та швів, рисунок мурів та хімічний склад розчинів, принцип виведення фундаментів та цоколів- ідентичні з іншими давньоруськими спорудами ХІІ-ХІІІ ст. (Лаврів, Львів).

Очевидно, що із запровадженням магдебурзького права (1422р.) влада магістрату поширювалася на все місто. Під 1460 роком джерела фіксують існування міської ради, а на зламі XV-XVI  ст. поблизу давнього замчища з'являється новий центр міста з площею Ринок і ратушею. Навряд чи облаштування нового центру відбулося раніше, оскільки після ординських спустошень, зокрема, 1499 р., місто на 10 років було звільнене від усяких податків, а 1501 р. звільнення було підтверджене двічі. Коли відбулося згадане переміщення центру, достеменно невідомо, але воно пов'язане   з інтенсифікацією  локальних міських прав у першій половині XVI ст. та централізацією виконавчої влади.

У ревізії Дрогобицького староства 1568 р. наведено унікальний матеріал, який чітко окреслює міське планування. Спочатку перелічені муровані споруди міста центру: ратуша, костел, дві брами- перша до двору (старостинського), друга з боку Стрия (тут не враховано, вочевидь, мурованої вежі-дзвіниці, збудованої 1551 р., яка входила до комплексу оборонних споруд костела.). Час побудови першої ратуші на площі Ринок досі невідомий. М.Мсцівуєвський вказував на початок XVI ст. Центральна частина  міста мала, крім того, Краківську браму (дерев'яну), що вела на Краківську вулицю, до жуп, а також чотири вулиці, які обрамлювали площу: перша- з боку  костела, друга- з боку Краківської брами. третя- з боку старостинського двору і четверта  з боку Стрийської брами і вулиці. відповідно на них розміщувалося небагато будинків. Крім того, у джерелі фіксуються  вулиці, прилеглі до центру: згадана Краківська, до двору старости, від Стрийської брами (сучасна Стрийська). Дев'ять будинків розміщувалися "попід парканами", вісімнадцять- "під самим містом".

Далі чітко окреслюються передмістя: Завіжне з рільничими передміщанами, з боку  Лішні з передміщанами, за старостинським двором від Раневич (пізніша назва- Задвірне), плебанія від католицького костелу, район Міських городів із загородниками. Серед суб'єктів соціотопографії міста виділяються жупа, постригальня, воскобійня, міська лазня. Велика увага надана міському фільварку, що як і жупа, перебував під юрисдикцією війта. Фільварок знаходився поблизу старостинського двору, при виїзді з міста по Стрийській дорозі.

В окресленій системі міських координат практично відсутні окремі дані про єврейську громаду. Це й не дивно, адже, лише в XVII столітті євреї вибороли право на легальне існування в Дрогобичі. Перші згадки про їх присутність у місті датуються 1404, 1425, 1452-1454 і 1471-1474 рр.  Отже, стосовно XIV-XV ст., першого етапу розвитку міста- не маємо жодних підстав стверджувати, що в місті була якась єврейська осада. Скоріше за все, єврейська "мініатюрна гміна" постала лише в XVI ст., коли євреї одержали перші дозволи на міську господарську діяльність, переважно торговельну.

Оскільки в джерелах XV-XVI ст. згадки лану, у центрі котрого був так званий старостинський замок і де у XVIII ст. остаточно розмістилися євреї, як окремої структурної частини міста відсутні. припускаємо, що вони селилися спочатку біля жуп, навколо котрих нуртувало господарське життя. У XVII ст. Дрогобицькі євреї активізували свою діяльність. Я.Віклер опублікував свого часу дуже важливе джерело: угоду між євреями і старостою Я.Даниловичем (1634 р.), яка вміщує тексти  важливих привілеїв, у тому числі один із перших  (недатований), виданий Дрогобицьким підстаростою Каспром  Ольшовським, укладений до 1634 р. Саме в підтверджувальній грамоті вперше згадується  "Лан". Євреям дозволялося на своєму лані вживати свої "обряди і набоженства" згідно з їх  законом, але заборонялося влаштовувати (біля їх помешкань) цвинтар. Це дало змогу збудувати в Дрогобичі першу синагогу, яка була спалена в часі  козацького нападу 1648 року.

На жаль, немає змоги локалізувати місцезнаходження найдавнішої Дрогобицької синагоги, оскільки навіть і в XVIII ст. євреї проживали в Дрогобичі і на лані, і на жупному передмісті. на лані, за люстрацією 1661-1665 рр. вже виникла ціла вулиця з 15 будинків зі своїми крамами, гендлем і публічними торгами", а також шинкуванням меду, пива і горілки, знесення якої вимагало місто. Єврейське місто окреслене ревізією 1692 р., налічувало 27 об'єктів, у тому числі й безіменних міських будинків, а також "дім великий", малий будиночок єврейського бакаляра, будинок кантора, школяра, золотаря, різника та ін. Без сумніву, йдеться вже про містечко на старостинському лані, яке збереглося до ХХ ст. Саме тут була збудована велика синагога, відома з джерел початку XVIII ст.

Місто XVII ст., його функціональні структури і фортифікація добре простежуються за люстраціями і поборовими реєстрами.В уміщених тут же описах сіл, що належали до староства, чітко фіксується  "татарське спустошення". Дрогобич був жорстоко спустошений  у червні 1624 р., 1626 р.- повторно. А 1622 р. по староству "гуляла" морова виразка.

Люстрація 1663-1664 рр. подає докладну інформацію про місто і його структури,  наводячи опис  оборонних об'єктів. Виділяємо комплекси трьох міських осередків:

1- комплекс костелу з мурованим храмом у центрі і  мурованою брамою-вежею з дерев'яним підйомним мостом з боку міста. Крім того, він уміщував цвинтар і декілька будинків плебанії і був оточений валами "від міста" і ровом з трьома дерев'яними вежами: двоповерховою, одноповерховою, "великою". Цікаво, що й цвинтар був оточений високим парканом, спаленим у XVIII ст.;

2- місто з ринковою площею (середмістя). У центрі знаходилася триповерхова мурована ратуша з годинниковою вежею (очевидно, невисокою) і в'язницею  в підвалі. Довкола йшла оборонна лінія з валом та ровом, оборонними вежами і брамами. Брам налічувалось 4: дерев'яна Замкова, мурована Угорська, Жупна (колишня Краківська, очевидно, мурована). Жидівська (очевидно, дерев'яна). Веж 2: від Львівської брами (очевидно, Жидівської чи колишньої Стрийської) і навпроти замку. Інші об'єкти були повалені;

3-старостинський замок, опис якого уміщено на самому початку люстрації. Комплекс замку складався  з декількох основних будівель: давньої (очевидно, дерев'яного будинку), стайні на 30 коней, шпихліру (щойно поставленого) і нового недобудованого будинку, очевидно мурованого, з каплицею і великою їдальнею. Відсутність  суцільних мурованих укріплень була найбільшою вадою, і в цьому плані Дрогобич значно поступався Стрию і, особливо, Самбору. Не слід також забувати, що міські дерев'яні церкви. точніше одна міська Св.Трійці і чотири передміські, перебудовані в XVII cт., мали також оборонне значення.

Люстрація 1692 р. дозволяє чіткіше окреслити планувально-просторовий уклад міста на кінець XVII cт. Добре видно центральні вулиці: з боку мурованої брами( очевидно до костелу), вул.Ковальська, на Валах, вул.Жидівська (Жидівське місто), Міські Загороди, Лішнянське передмістя, передмістя "Між вежами" (пізніше Зварицьке передмістя), передмістя Задвірне (за старостинським двором), піддані міського пробозтва (очевидно, Плебанія), Загородники. Окремо виділено такі об'єкти: великий міський будинок за жупною брамою і корчма на Лішнянському передмісті.

Розвиток міста у XVIII ст. ьзасвідчений численними джерелами. передовсім розвивалися передмістя, на яких будуються  нові об'єкти, у тому числі й сакральні. Так, наприклад, на Задвірному з'являється каплиця Св.Йосафата- пізніше церква Св.Спаса. У центрі, на зламі XVII-XVIII ст., засновується кармелітський монастир з мурованим храмом Св. Михайла.

 Деякі уточнюючі моменти для історичної топографії міста XVII-XVIII ст. подають візитації католицької і греко-католицької церков. Вивчення візитацій костелу дозволяє заперечити уявлення про існування аж до  1788 р. "костелика" (філіальної каплиці на місці давньої руської церкви Діви Марії).Доведено, що церква Пречистої Діви Марії в Дрогобичі існувала в XVI-XVIII ст. По-друге, з титулом Діви Марії при костелі діяв шпитальний храм. На Жупній вулиці також знаходився вівтар (капличка) Святої Трійці (очевидно, навпроти церкви Пречистої Діви Марії). Ще одна католицька капличка Божого Тіла- фіксується на валу при дзвіниці.  До речі, візитації фіксують і перший дрогобицький пам'ятник- фігуру Св.Яна Непомука, різьблену, дерев'яну, з розп'яттям  і пальмою в руці, на дубовому стовпі(з довкола розміщеним оргаментом), пофарбованим на червоно. Фігура розміщувалась "під шпиталем" і була виставлена коштом шпитальних "бабок".

Фрагмент карти фон Міга (1779-1782 рр.) фіксує лише дві брами: Замкову і Стрийську. Карта фіксує також ратушу посеред площі, до котрої вежа примикає з півночі. Ще зберігалися вали довкола костелу, які оточували об'єкт у формі  неправильного кола. Добре видно приринкові квартали вулиць  північно-східної частини середмістя. Тут же, на території сучасного Малого Ринку, проглядаються обриси давньої церкви святої Трійці. Відчитуються також і інші Дрогобицькі церкви- Юріївська, Воздвиженська, Параскеви П'ятниці, Петра і Павла, Спаса. Привертає увагу церквище Пречистої, оскільки йдеться про поки що єдине відоме позначення цього храму на картографічній підоснові.

Карта дозволяє також локалізувати дрібніші господарські об'єкти: водяного млина на Задвірному передмісті та цегольні в урочищі Війтівська Гора.

Не до кінця вичерпані для реконструкції розвитку міста кінця XVIII ст. інформативні можливості Йосифінської і для  першої третини ХІХ ст.- Францисканської метрик, хоча дослідники й користувалися цими джерелами. перша доволі точно фіксує цілий  ряд об'єктів, у тому числі комплекс будівель довкола костелу, руські храми та їх маєтності, передмістя, єврейську дільницю та ін. Чітко позначені сакральні споруди міста: костел, кармелітський монастир, церкви Святої Трійці, святого Хреста, Святої П'ятниці, Пречистої, Св.Юра (титул не вказано), василіанський монастир і церква (титул не вказано), Св.Спаса (титул не вказано). Лише церква Святої Трійці мала  окремий братський будинок, приміщення школи- святої Трійці, Святого Юрія, Пречистої, василіанська "нормальна". Цвинтарі зафіксовані при церквах святого Хреста та святої П'ятниці. Перелічено об'єкти господарського призначення: скарбовий замок, скарбова жупа з городом, фільварки: отців василіан і приватні; млини- скарбовий і середній на Війтівській Горі; корчма зварицької громади (біля церкви Пречистої). На єврейському лані зафіксовані об'єкти: цвинтар, кагальний шпиталь, школа-синагога, школа, лазня.

Станом на 1820 рік давньої церкви святої Трійці вже не існувало, а її будівлі знаходилися у власності євреїв. Церква Пречистої ще не існувала. Вона була знесена у 20-х роках, на початку 30-х років ХІХ ст.

Перша кадастрова карта 1886 року є найточнішим картографічним унаочненням давнього міста, але топографічні позиції на ній не збігаються з відповідними номерами Йосифінської і Францисканської метрик. Так, що питання більш точної локалізації деяких об'єктів залишається відкритим.

Раніше, Я.Ісаєвич вважав Дрогобич типовим "середнім королівським містом" Підкарпаття XVI-XVIII ст., центром негродового староства, яке утворилося на місці княжої волості. саме в таких невеликих містах жила  більшість міського населення Галичини. Дослідник підкреслював роль міста в економічному розвитку краю, маючи на увазі солеварний промисел та торгово-ремісниче піднесення Дрогобича у XVIII ст. У попередні століття (XIV-XVIcт.) це було невелике місто, яке значно поступалося сусідньому Самбору. "Дрогобицька Русь" (термін М.Грушевського) зберігала досить архаїчні риси планувальної структури і майже нічим не  відрізнялася на Підкарпатті (хіба що переважанням українського населення над польським та єврейським).

 

                    ДРОГОБИЧ В ХІХ-ХХ СТ.

1772 р. Галичина  перейшла до складу Австрійської держави. Найголовнішою подією середини ХІХ ст. була "весна народів", яка охопила й Галичину. В Дрогобичі відбулися демонстрації під гаслом боротьби за демократичні перетворення, за скасування феодальних обмежень. У місті було створено революційний комітет. Головою Дрогобицької Руської Ради був отець Георгій Кміцикевич (1814-1884р.), парох с.Гаї Нижні, член-засновник Галицько-Руської Матиці. 22 травня 1848 року на вічі (коли було засновано Руський Комітет) виступив з промовою отець Йосиф Левицький, парох с.Грушів.

Реформи, викликані революцією 1848 року, сприяли швидкому розвитку виробництва. На Дрогобиччині виникло кілька підприємств з видобутку нафти та озокериту, зокрема нафтовидобувне підприємство  Шрайпера і  Герца. В 1863 році почав працювати великий нафтоперегінний завод Готліба і в самому Дрогобичі, на якому працювало до 200 робітників.

В 50-х-60-х роках ХІХ ст. у місті працювало лише 3 початкові школи та одна гімназія, заснована в 1858 році. Протягом 1864-1867 рр. у так званій "нормальній школі"  ченців-василіан навчався І.Я.Франко. Школа містилась у будинку монастиря, що зберігся до наших днів (вул.Трускавецька,4). Від 1867 і до 1875 р. Іван Франко навчався в дрогобицькій гімназії. Тут також здобували освіту видатні українські письменники Василь Стефаник і Лесь Мартович,  викладачем природознавства в ній був відомий український філолог, письменник і вчений-природознавець Іван Верхратський.

Станом на 1869 р. у місті налічувалось 16 тисяч 880 мешканців, з них 3931 римо-католицького обряду, 4844 греко-католицького обряду, 8055 мойсеєвої віри, 15 протестантів. Будинків - 1816.

У 1870-1880 рр.економічне життя Дрогобича дещо пожвавилось. Поштовхом до розвитку було будівництво та введення в експлуатацію 31 грудня 1872 року залізничної колії, що з'єднала місто з Бориславом і Стриєм. Споруджуються завод для переробки озокериту, парафіну та нафти, паровий млин, 4 цегельні, 2 шкіряні та інші промислові підприємства.

У 80 -ті роки ХІХ ст. Дрогобич почав перетворюватися в центр тнафтовидобувної промисловості в Західній Україні. З'явилися перші іноземні капіталовкладники.

Згідно з указом австрійського цісаря, 1896р. у Дрогобичі створюється міське самоуправління. Проте адміністративно-політична влада в місті, як і раніше, зосереджувалася в руках повітового старости, який був підпорядкований галицькому намісництву і відстоював інтереси правлячих кіл.

У кінці ХІХ - на початку ХХ століття Дрогобич і його околиці стали центром великого нафтового басейну, який майже повністю опинився в руках французьких і німецьких капіталовласників. Тут діяло "Галицько-Карпатське акціонерне нафтове товариство", "Галіція", "Євроойлакціонгезельшафт"("ДЕА"), "Пресер" та інші. Якщо у 80-ті роки ХІХ століття дрогобицькі і бориславські підприємства давали тільки 5% всієї нафти, що видобовувалась у Галичині, то в 1904 році - 66%. У кінці ХІХ століття в Дрогобичі, як і в інших містах Галичини, виникали нові підприємства, пожвавилась робота на солеварному заводі. Але головну роль у господарському житті міста відігравали ремісничі та кустарні майстерні.

Вже наприкінці літа 1900 року всю Галичину, також і Дрогобич, охопила економічна криза. Діючих підприємств зменшилось до третини. На трьох нафтоперероблених заводах і деревообробних підприємствах адміністрація звільнила більшу частину робітників. Скоротили виробництво два цегельні заводи. Близько тисячі робітників залишилось без роботи. Економічна криза тривала майже п'ять років.

У 1905 році в Дрогобичі засновано підготовчі курси дітей-українців для вступу до державної гімназії з польською мовою викладання. У 1906 році побудовано приміщення " виділової" школи на вул.Завалля (тепер середня школа № 3). 1907 року створено  другий осередок українського товариства "Сокіл" на Завіжному передмісті, 1908 року складено проект будівництва трамваю з "Великої станції" (залізничного вокзалу) до "малої станції" на вул.Трускавецькій вулицею Стрийською і Ринком (не здійснений). У період 1909-1912 рр. споруджено найбільшу в тодішній Європі державну рафінерію (нафтопереробний завод) "Польмін" на вулиці Стрийській. 1991 року у Дрогобичі побував наступник австралійського престолу Карл Габсбург, відбулися "криваві дрогобицькі вибори" до австрійського парламенту, збудовано в'язницю "Бригідки" на вулиці Трускавецькій, засновано перше пожежно-спортивне товариство "Січ" на вулиці Жупній, побудовано нафтопровід Борислав-Дрогобич, засновано хор "Боян".

За період 1912-1913 рр.було побудовано два газопроводи Борислав-Дрогобич, відбулося будівництво єврейського будинку для дітей-сиріт. У місті створено громадський комітет з представників усіх українських товариств для відзначення 40-річчя літературноїї діяльності і Франка, також діяли 8 державних шкіл,  в яких працювали 87 вчителів, а також чоловіча приватна школа отців василіан, де викладали троє вчителів.

У травні 1919 року польське військо зайняло Дрогобич. Вся адміністративна влада зосередилась у руках польських властей. Вони ліквідували навіть ті залишки свобод, якими користувалося населення за часів Австро-Угорщини. У гірше становище потрапило населення Дрогобича в час економічної кризи 1929-1934 рр., яка охопила весь світ. Багато робітників залишилося без роботи, значно знизилась заробітня плата. Місто було переповнене безпритульними і голодуючими, в результаті чого багато людей подалося до Франції, Бельгії, США. Ще в 1922 році в Дрогобичі працювали чотири українські школи, а у 30-ті роки залишились тільки одна українська та одна двомовна школа.

Друга світова війна завдала величезних втрат і страждань місту. Дрогобич був "звільнений" 24 вересня 1939 року. У 1939-1941 рр. до міста прибула на постійне проживання група сімей представників окупаційної російської влади. Розпочалися масові репресії проти населення. Знищення катами в місцевому НКВД тисяч невинних людей (приміщення колишнього суду на вулиці Стрийській, 3), в інших місцях, депортація тисяч мешканців міста і членів їх сімей до Сибіру, початок русифікації міста- такою була ціна "визволення". Від 4 грудня 1939 року до червня 1941 року існувала Дрогобицька область.

Німецько-фашистська окупація міста тривала від 29 червня 1941-до 5 серпня 1944 року. Знищено кілька тисяч невинних людей, патріотів. Вивезено тисячі дрогобичан на примусові роботи до Німеччини.

Серпень 1944-травень 1959 року-діє відновлена Дрогобицька область.

14-15 грудня 1950 року в Дрогобичі відбувся закритий суд військового трибуналу ПрикВО над членами підпільної молодіжної організації ОУН "Месник" : трьох засудили до розстрілу, одинадцятьох - на 25 років концтаборів.

Незважаючи на тоталітарний режим, у місті розвивається культура. Створюється один з найбільших в Україні педагогічних інститутів, якому в 1954 році присвоєно ім'я Івана Франка.

Гордістю дрогобичан є відкритий у 1967 році пам'ятник Каменяреві біля міського Будинку культури.

У березні 1990 року відбулися перші демократичні вибори до міської ради народних депутатів, у результаті яких комуністична партія втратила владу в Дрогобичі. Другого квітня 1990 року І сесія міської ради взяла на себе всі функції державної влади в місті.

2 квітня 1990 року на вежі міської ратуші урочисто піднято український синьо-жовтий прапор.

2 квітня 1996 року на честь цієї події відкрито пам'ятну таблицю біля входу до ратуші.

У період 24 серпня-листопад 1990 року на подвір'ї колишнього приміщення НКВД на вулиці Стрийській відкопано останки 486 невинних жертв, які загинули від рук катів.

22 вересня 1992 року затвердженно герб і прапор м. Дрогобича.

 

 

Джерело: Дрогобич. Місто і дрогобичани.  Л.Тимошенко.