Перша спроба з'ясування походження і початкового значення назви "Дрогобич" належить невтомному дослідникові старовини, одному з найдіяльніших представників "Руської трійці" Іванові Вагилевичу. За версією цього дослідника, назва "Дрогобич" становить з'єднання визначника "другий" і назви гіпотетичного поселення "Бич", яке начебто в минулому існувало в тутешній місцевості і зруйноване було татарами в одному із нищівних нападів.

Для обгрунтування своєї гіпотези І. Вагилевич, використовуючи легендарний літописний переказ про зруйнування княгинею Ольгою древлянської столиці Іскоростення, скомпонував власний топонімічний сюжет про загибель за аналогічних обставин легендарного Бича і відтворення цього міста опісля в новій іпостасі, як сучасного "другого Бича" - Дрогобича. Версія І. Вагилевича, побудована без належного наукового обгрунтування на звичайному домислі романтично налаштованого дослідника, все ж знайшла поширення в різних науково-популярних виданнях і газетних публікаціях, а останнім часом навіть у публікаціях, які претендують на науковість, незалежно від того, що на кройньому заході східнослов'янської території у вельми заболоченій місцевості відоме було село Дрогобичка, присілок Дрогобицька Гута і навіть річка з аналогічною назвою.

Трохи пізніше від публікації  Івана Вагилевича нову спробу витлумачення походження назви "Дрогобич" висунув польський фіолог О. Брюкнер, вбачаючи в її основі західнослов'янське ім'я  Drogowit, якого насправді не виявилось у спільнослов'янському, а тим більше - у східнослов'янському ономастиконі. Хоча гіпотеза польського дослідника висловлена була у вигляді вільного припущення, у неї знайшлися послідовники серед українських дослідників (О. Купчинський, М. Худаш та ін.), котрі, однак, не спромоглися знайти яких-небудь нових, більш переконливих аргументів задля її підтвердженя. В дещо модарнізованому вигляді відміненна версія походження назви "Дрогобич", однак вже з визнанням можливості давньоруського її родоводу, знайшла малопереконливе продовження в новіших польських публікаціях.

Таким чином, до сімдесятих років двадцятого століття поруч із bovina etymologia назви Дрогобич, висуненої І. Вагилевичем і наполегливо надалі пропагованою дрогобицьким дослідником М. Шалатою, співіснувала в різних модифікаціях не більш обгрунтована етимологія походження цієї назви О. Брюкнера, обстоювана згаданими дослідниками допоки не з'явилась в науковому щорічнику Львівського філіалу Географічного товариства наша публікація  Оскільки від часу її появи пройшло чимало часу і з'явились нові факти, які підтверджують запропоноване тлумачення назви "Дрогобич", постала необхідність його докладнішого подання з урахуванням  цих фактів.

Отже, за доповненою, оприлюдненою вперше ще у 1965 р. версією, походження назви Дрогобич пов`язується з наявністю в нгайстарішій частині міста відкритої водойми- дроговини, що за місцевим  переказом утворилася внаслідок розмиву солевмісних покладів, які залягають у тутешніх надрах. За характером утворення і пізнішим станомдля означення подібного  природного об'єкту в давньоруській мові існувало слово дроговина, складене із спільнослов'янської  основи *drъgъva та приєднаного до неї суфікса - ин(а).

Солевмісність покладів, завдяки яким утворилась тутешня дроговина, спричинилась до того, що вода, яка заповнила утворену в такий спосіб порожнину, виявилась насиченим соляним розчином. Це відразу привернуло до себе увагу околичного населення як природний резервуар для одержання практично в необмеженій кількості високоякісної сировини, з якої за допомогою нескладних процедур шляхом випарювання можна було отримати  сіль-смаковицю, продукт вельми пошукуваний і цінений не лишень серед місцевого населення, але й далеко за межами регіону, де його добували.

Незвичайно великий попит на соляну продукцію стимулювава подальшу акумуляцію людності навколо соляної дроговини і заклав основи промислового розвитку тутешнього поселення. Цілком природньо ( за влучно підміченим ще першитм нашим літописцем стародавнім звичаєм) людей, які поселялись біля тутешньої дроговини, стали називати дроговичами. Утворена в такий спосіб назва дроговичі природньо перейшла  на засноване цими дроговичами  поселення, спростившись опісля до  форми Дрогович, внаслідок  узгодження зі словом "город", в сполученні з яким ця назва мислилась  в даному конкретному  застосуванні. На закономірність такого спрощення  в аналогічних випадках у свій час вказував  відомий український дослідник О.Купчинський.

У формі Дрогович назва тутешнього поселення спорадично зустрічається  у давніх актах, як наприклад, в королівській люстрації з 1570 року, а також у мові навколишньої людності. Про останнє можна судити  із запису письменника Корнила Устияновича, який тривалий час проживав у тутешніх краях і під час безпосереднього спілкування з околичним населенням міг почути архаїчну форму назви "Дрогобич", про котру не проминув згадати в описі Тустанського замку, який, за його словами, "стояв над старою дорогою, що вела з Дреговича на Східницю і Підгородці горі рікою Стриєм на Угри".

Подальша еволюція первісної назви "Дрогобич" відбувалась вже на чисто фонетичному рівні, знаходячи підгрунтя у мовній практиці місцевої людності. Поширена тут схильність до спонтанної вимови плавного приголосного "в"(v), як "б"(b), на котру у свій час звернув увагу відомий дослідник бойківського діалекту М.Й.Онишкевич, як видно, найбільше спричинилась до того, що первісна назва  "Дрогович" стала частіше вимовлятися "Дрогобич" і в тій формі остаточно закріпилась як назва міста, початки якого , як було показано, пов'язані  з соленосною дроговиною.

І хоч солеваріння, зосереджене навколо благодатної дроговини (її теперішня назва Солоний Став), давно вже перестало визначати промисловий потенціал Дрогобича, та все ж тут і сьогодні працює  солеварний завод, так звана Жупа, котрий вважається  найстаршим  промисловим підприємством України. Пам'ять про солеварні витоки тутешнього поселення, що зародилося біля дроговини, зберігає теж стародавній герб Дрогобича, на якому зображено дев'ять соляних топок.

 

 

Джерело:Я.Ольховий. Дрогобицький краєзнавчий збірник.